Сьогодні я Анрі, сьогодні я фотограф, PR-менеджер (що воно таке?), трохи письменник (приходиться писати, а вам читати, пишу з помилками) а ще 12 років тому я не знав ким я хочу бути і що робити, мене називали Mosia (Мося), вмене було багато захоплень, але щоб якесь з них могло стати справою мого життя… я не міг просто такого уявити. Тоді мені не прийшло в голову стати дизайнером чи вивчитись чомусь цікавому, займатись тим, що бентежило мене і змушувало сидіти годинами і вимальовувати ЩОСЬ. Після школи потрібно було йти і вчитись, ставати дорослим, серйозним і викинути з голови всякі там мрії та ілюзії стосовно того, що от якби стати… художником, фотографом, шеф-кухарем чи ще кимось, бо все вище перечислене не було перспективним, тоді всі масово вступали на економістів, юристів та лікарів, були ще програмісти.

Так шеф-кухарем… але ні… отож після школи я вирішив стати (!) св”ященником, так, саме так св”ященником… чому? а все просто… я зробив те чого від мене не очікував ніхто. Отож поїхав я до Львова подавати документи на вступ до Львівської Духовної Семінарії, та нажаль… чи щастя мене туди поки що (!) не взяли, аргументували моїм віком, мені мало було виповнитись на момент вступу 17років, порадили прийти наступного року… тобто ще цілий рік потрібно було просидіти вдома… ну ні, ні так ні… була перспектива піти в монастир… і я пішов.

Ціле літо, осінь і зиму я провів в монастирі у Львові, це були гарні часи, режим майже армійський підйом в 6:30 ранку дві години на молитву, сніданок, планування дня, зайняття, молитва, обід, зайняття-робота, вільний час, який проводиться з братами,  молитва, вечеря, молитва, мовчання, сон 22:00 ось і все. Під новий рік я попрощався з братами… розумів, що це гарне місце себе випробувати, але лишатись тут назавжди я не мав наміру… я ж збирався стати св”ященником, потрібно було готуватись.

На весну я відвіз документи до Франкувської семінарії на той час Івано-Франківський Духовний Інститут. Було важко, був великий конкурс, купа тестів, іспитів, співбесід, але я пройшов всі випробування і став семінаристом. В семінарії все як в монастирі, от тільки в 50 разів більше людей і навчанню надають більше уваги, і атмосфери сім”ї як в монастирі немає, зате є друзі…

У кожного є якісь думки і сподівання коли ми кудись чи до чогось йдемо… мої думки і сподівання помінялись і продовжували мінятись впродовж перебування в семінарії… помінявся світогляд, і я зрозумів, що й церква нажаль не захищена від впливу простих людських слабкостей, як і будь-яка інша справа, є свої “+” та “-”, я ж як дитина сподівався лише на “+”.

Провчившись рівно три курси я був змушений поміняти семінарію, і повернувся туди звідки це все розпочалось до Львівської Духовної Семінарії тут мені прийшлось адаптуватись, оскільки кожна семінарія в своєму роді є автономією. Саме в цьому місці я знову наблизився до фотографії… яка переслідувала мене впродовж всього цього часу… я був фотографом в семінарійному журналі, тут ознайомився з тепер майже рідним Фотошопом (Влодку дякую!). У ЛДС я пробув ще два роки. З кожним роком мого перебування в семінаріях я розумів все більше і більше, що св”ященником я не стану, а от фотографом…можливо :).

Мушу визнати завдяки семінаріям я став власне тим ким я є… я справді знайшов себе,  саме там я познайомився з людьми які зараз є моїми найкращими друзями (Казаше-повага!). Величезне дякую ВСІМ хто трапився мені в ті роки, завдяки Вам також я і є тим ким є.

Отож ставши відносно вільним… я став належати лише собі, і тут почалось

Батьки наполягали на закінченні вищої освіти і я їх послухав, так я став дипломованим юристом, вчився заочно продовж 4-ох років, закінчив нинішнього року, тепер я з вищою освітою яку здобував більше 10-ти років в чотирьох і половиною навчальних закладах.

Але повернемось в 2002, я вирішив жити у Львові, потрібно було влаштовуватись на роботу, перша моя робота я був офіціантом в досить хорошому ресторані-піцерії біля “Плітки” не пам”ятаю назви, пропрацював я там не довго :), але мені направду сподобалось. Чайові які залишали переважно тітоньки віку приблизно моєї матусі значно перевищували мій заробіток. Вже й не пам”ятаю чому я пішов… здається запропонували щось цікавіше. Цим цікавішим стало викладання комп”ютерних курсів для старшокласників.  Довга назва організації, комп”ютерний клас в одній з Стрийських шкіл і три рази на тиждень я викладач чогось схожого на володіння ПК одною лівою, паралельно у Львові я був фотографом в фото-ательє на вул. Степана Бандери, ще одна паралельна робота яка мене вельми (йомайо) тішила була - охоронець одного з найбільших в колишньому радянському союзі м”ясокомбінатів, після часів застою та масового розтягування всієї власності держави якої давно не існувало… бажаючих щось зтиряти самі знаєте завжди вистачає.

Отож майже кожного дня я у Львові в ательє, три рази на тиждень я викладач (переважно для учениць 10 і 11 ну ви ж мене розумієте) і доба через три я охоронець-сторож переважно в нічний час доби в здоровенному напівзруйнованому м”сокомбінаті без електрики (!) про опалення я мовчу, хоча ні… опалення було… пічка типу “буржуйка” за дрова йшла обшивка стін колишньої їдальні, зима, термос з міцним-міцнючим чайочком, книжечка, блокнотик і ручка… це був час читання, писання, спокою і час від часу стрьому… моя буйна уява малювала табуни душ невинно замордованих  наковбасу, на сардельки, на фарш, насмерть великої і не дуже, рогатої і безрогої худоби, також були випадки смертей на “виробництві”, отож протягом 12 годиної зміни я себе почував приблизно як Вакула і жодної хвилини не сумував. Сторожкою слугував єдиний обладнаний кабінет з тієюж буржуйкою, я вможувався на стільцях і …. КАЙФУВАВ То був романтичний час

Проходила зима, мене запросили на ще одну роботу, до Львова в одну із справді престижних віпівських саун, помічником адміністратора-банщиком, з вівторка до вівторкамайже безвилазно парити, паритись в прямому і переносному сенсі без вікон і майже без дверей, ще тоді ми з напарниками відчули себе героями шоу типу Дом, Голод чи Фабрика зірок, оскільки 25/7 під наглядом камер. Весна, мої учні отримали свої чесно вимучені дипломи і сертифікати які засвідчували їхнє майстерне володіння ПК та цілої купи програм і ше бла-бла-бла. Мене нічого не тримало і я вирішив зробити перерву, і поїхав до Києва, не надовго, на тиждень… але вже рівно за два місяці я сюди повернувся на ПМЖ.

Став PR-менеджером на компанії “ПІТОН”, а зчасом заприязнився з барабанником гурту Тартак Едіком, все решта Ви вже знаєте.

Скажу лише одне… варто робити лише те, чого справді хочеш, оскільки це і є найпряміший шлях до досягнення мрії, все решта це трата часу і набивання гуль …  хоча це ж так цікаво …нє?

:::Кінець:::

В середу, 26-го листопада, “Тартак” офіційно розпочав запис нового альбому. Робота над новим матеріалом ведеться вже досить тривалий час, оскільки запис планувалося розпочати ще в квітні цього року. Однак, через певні обставини, які ніяк не залежали від самого гурту, початок студійної роботи кілька разів переносився.

Нарешті нова студія ФДР-радіоцентру гостинно відчинила перед “тартаківцями” свої двері, визначивши запис нового диску “Тартака” своїм основним пріоритетом на найближчий час. Вже за кілька тижнів очікуємо появи першого альбомного синґлу - пісні “Дж…ангел”, яка досить добре знайома найпалкішим прихильникам “Тартака”, завдяки кільком концертним виступам, телебаченню та інтернету.

Радий сповістити!!! Друзі РОЛЛІКСи оновили дизайн свого блогу, там тепер кльово і багато моїх фоток …

Уважно дивіться на все… і клацайте де тільки можете. Як бачите з”явилось місце чимось схоже на гостьову де можна буде писати все і про все ось ТУТ ПОГОВОРИМО? Зправа різнокольорові іконки це галерейки та фотоальбомчики на різних сайтах, також використовуйте пошук:)

За все це дякую G3D!

Взяв на ПАВОНІНІ!

Наша мова - кольорова!

Автор фото - Pink Sherbet Photography

Мова — це спосіб мислення!

В горнилі суспільства кується характер людини! І далеко не останню роль відіграє мова людини. З стрімким розвитком світу і цифрових технологій зокрема, в наш особистий світ ввірвалася маса нових понять, які не завжди промовляють рідною. Додавши до цього фактору ситуацію, коли спілкуватись українською в Україні не надто престижно з сумом відзначаємо, що донести всю сучасну інформацію до українця рідною просто неможливо. Але сидіти склавши руки просто неприпустимо!

Сучасні мови творилися віками. Звісно, є штучна мова есперанто, комп’ютерні мови, що люди не вважають їх рідними, бо не вчаться сприймати світ крізь призму цих мовних систем. Такі видатні учені як Вільгельм фон Бенджамін Лі Гумбольдт, Олександр Потебня, Мартін Хайдеггер, Едвард Сепір, Уорф переконані, що кожна мова несе в собі своєрідну картину світу. Чому так?

Існує гіпотеза, що слова наші пра-пращури творили як казку, пісню, тобто на основі своїх асоціацій. Тому в кожному слові є прихований символізм. Ці первісні символи одним із перших почав досліджувати у XIX ст. український філолог Олександр Потебня, відтоді «розшифруванням» прихованих значень «знаків», якими є й слова будьякої мови, займається семіотика (або семіологія). Так, Потебня вважав, що слово «калина» вказує на жар, колір такий яскравий, як розпечене залізо. Тому «калина», на думку Потебні, первісно пішла від дієслова «калити».

Ukrainian

Автор фото — Bonnie Shulman

Поступово поетичні, образні значення слів відходили на другий план, слово чіткішало й ставало поняттям. Зараз лише поети інтуїтивно намагаються повернути образні значення слів. Так, кажуть, що «веселка» — від слова «весело», що хмара первісно означала гору, а такі словосполучення, як «темна нічка», «зоря ясная», «крутий берег» раніше були тавтологічними і звучали як «діло робити» чи «масло масляне».

Крім того, на своєрідність системи мислення кожного народу вказує структура його мови. Історики мови вважають, що перші речення містили лише одне слово. Ставлення до предметів і явищ проглядає у тому, хто як формує думку. «Я був народжений», — скаже англієць, а українцю природніше сказати: «Я народився». У тому, які асоціації викликає те чи інше слово, які слова можна поставити поруч (згадаймо хрестоматійний приклад: в українській мові «дружина» асоціюється зі словом «друг», а в російській «жена» — з народженням), проглядає народна традиція, ставлення предків до того чи іншого явища.

Двомовність — це шизофренія

Якщо кожна мова представляє собою певну картину світу, то чи не краще досконало знати багато мов? Як сказав колись Гете, «скільки мов ти знаєш — стільки разів ти людина». Це справді так, якщо йдеться про вивчення іноземних мов як можливих систем. Проте якщо людина постійно живе в середовищі двох мов чи має «дві рідні мови», це позначається негативно на її психіці та інтелектуальному розвитку. Мови конфліктують між собою. А людина витрачає вдвічі більше часу на засвоєння лексики обох «рідних мов», тож у результаті має менший словниковий запас. Потебня вважав, що в жодному випадку не варто дітей з пелюшок навчати іноземній мові. «Так із дітей з «порядними» здібностями робляться напівідіоти, живі пам’ятники безглуздя і душевного холопства батьків» — емоційно пояснював він.

Сучасні дослідники, наприклад, Сіган та Макей, висловлюють думку, що у білінгвізмі закладено передумови шизофренії — роздвоєння особистості.

Саме тому необхідно усвідомити небезпеку перетворення сучасного українця на багатомовний словник. І починати діяти слід негайно! Кожен з нас може зробити свій маленький внесок задля того, щоб представити українцю якомога ширший простір для сприйняття рідною! І особливу роль в цьому грає веб, до якого звертаються щораз все більше і більше українців. Ми почали робити це досить давно, проте об’єдналися в команду для посилення результатів лише тепер.

Наша команда:

Варщук G3D Богдан: Літературна творчість, блоґінґ, ВПЗ, графіка, програмування | Особистий блоґ | Телефон: +38 063 17 27 934

Андріїшин Lilumi Михайло: Linux, wordpress, delphi, php, фотографія, photoshop, lifehacks | Особистий блоґ | ICQ - 342555758

Хочеш долучитись? Ласкаво просимо!

Не будь “таємним чоловічком”! Скажи ні сірості і обмеженості форм!

Бла-бла-бла….

Отож, для цього потрібно дві … ну добре, три штуки:

1. Бажання

2. Зображення

3. Клікнути ось СЮДИ.

Бо довіку відображуватиметесь…ось так Таємничими чоловічками на оновленому моєму і нетільки моєму блогові …

Сподіваюсь незабаром деревцята коментів засяють наче Різдв”яно-Новорічні ялиночки кольорами Ваших аватарок

Отож… майже фінішна пряма, МИ в фіналі…і до 27 грудня можете голосувати або не голосувати, все залежить від ВАС! Тиснемо СЮДИ гортаємо до низу, шукаємо щось отаке

ТИСНЕМО “ГОЛОСУВАТИ” і опля….

“ті, що були останніми…стануть першими…”

ДЯКУЮ!

Насправді це відбуваються грандіозні зміни… завдяки G3D

мій блог оновився до нечуваних оновлювань… і то тіки початок змін… отож, так виглядатиме це місце вже надалі.

Я кожного року запалюю свічку і ставлю її на підвіконня… в будинку навпроти також з”являються поодинокі мерехтіннячка…

Я пам”ятаю, тому в суботу 22 листопада о 16:00 я запалю свічку.

Якщо кому цікаво, ось заходи на суботу.